|
|
ТРАГЕДІЯ ЄВРЕЇВ ВОЛОДИМИРА-ВОЛИНСЬКОГО. Володимир-Волинськиий був окупований німецькими фашистами 23 червня 1941 р. після масованого бомбування центра міста, під час якого загинули більш 500 чоловік. З приходом у місто нацистських загарбників почалося знущання над єврейським населенням. Була створена місцева поліція, у якій добровільно співробітничали місцеві українці. У період з 5 липня по 29 вересня 1941 р. ними разом з нацистськими бандитами були проведені 4 облави на чоловіків і убиті у в'язниці 1.200 євреїв. Більшість з них було убито сокирами, залізними ломами і прикладами рушниць. Частина з них були закопані живими. Десятки чоловіків були убиті на робочих місцях. 7 липня 1941 р. був створений юденрат, і євреїв примушували надягати білу стрічку і синю шестикінечну зірку. У середині серпня 1941 р. були введені продуктові картки для єврейського населення і встановлена норма - 1 кг хліба в тиждень на людину, а через короткий час вона була зменшена до 700 грамів у тиждень. Будь-які контакти з польським і українським населенням були заборонені. На початку серпня 1941 р. з'явився новий наказ про те, що починаючи з 15 серпня всі євреї з 14-літнього віку зобов'язані носити жовті нашивки. Нашивки були у вигляді кола діаметром 9 сантиметрів, одна на груди праворуч і друга - посередині спини. У січні 1942 р. за наказом гебитскоміссара Вестерхайде євреї почали робити огородження великих ділянок у центрі міста для створення гетто. 13 квітня 1942 р. євреїв змусили перейти в гетто, і 1 травня воно було закрито зовні. Єврейському населенню було заборонено виходити за його межі, окрім груп робітників яких виводили на роботу. Із закриттям євреїв у гетто німці припинили видачу крихітних порцій хліба. У гетто панував голод, єдина можливість одержати їжу була у робітників, що обмінювали речі на їжу, коли поверталися з роботи в гетто. Приблизно 5.000 євреїв з околиць Володимира були поміщені також у синагоги і школи. У серпні 1942 р. німці мобілізували сотні робітників з гетто, що почали копати три ями поблизу села Пятидні. У спробах заспокоїти єврейське населення німці розповідали, що ями призначені для підземного складу пального біля аеродрому, що буде тут побудований. У ніч з 31 серпня на 1 вересня 1942 р. гетто було оточено поліцаями, а на зорі 1 вересня німці і їхні посібники ввірвалися в гетто і стали зганяти євреїв у вантажівки, що направлялися до ям у Пятидні. Ліквідація продовжувалася 14 днів. Дні і ночі поліція піднімала підлоги, ламала стіни і шукала євреїв, що сховалися. З усіх боків чулася стрілянина, лемент і стогін. У перший день ліквідації євреїв привезли на вантажних машинах прямо до ям, там змусили роздягнутися і розстріляли. Також євреїв привозили у в'язницю, роздягали і голими відвозили в Пятидні або убивали прямо у в'язниці. 18.000 євреїв Володимира знищені під час ліквідації 1-14 вересня 1942 р. У ці ж дні в Пятидні були закатовані євреї з Устилуга та інших околишніх містечок. Після першої ліквідації у Володимирі залишилося близько 4.000 євреїв, яких зігнали в західну стару частину міста, де було створене нове гетто. 13 листопада 1942 р. були знищені євреї другого гетто. Їх зібрали у дворі в'язниці, звідти вантажівками відвезли до Пятиднівських ям, і убили. Після другої ліквідації німці залишили в живих 500 євреїв - фахівців різних професій і сконцентрували їх у південно-західній частині міста біля ріки Луга у робочому таборі. Молоді євреї, що мали зброю, безуспішно намагалися зв'язатися з польськими партизанами. Поляки відмовилися їх прийняти. У той час радянський партизанський рух тільки починав свою діяльність на північному сході Волині. Весь район контролювався українськими націоналістами, що на своїх прапорах написали про безустанну війну з єврейством. У квітні 1943 р. з гетто втікла група молодих людей, озброєних пістолетами, з метою пройти в район Полісся, де діяли партизанські загони. Але вже в пригороді вони були атаковані місцевими бандитами й убиті. 13 грудня 1943 р. німці знищили євреїв, що залишилися, з робочого табору. Цього разу нацисти привезли їх у гай у села Плимичи, там розстріляли і спалили тіла, а попіл був розвіяний у полях. Лише невеликій частині людей з робочого табору вдалося сховатись в і потім втікти. Вони зуміли дійти до району, де були польські партизани, що діяли північніше Володимира в селах Білин і Ворчин. Частина з чоловіків, що бігли, була прийнята в партизани. Інші з жінками і дітьми залишилися в селі Ворчин. Володимир був звільнений 20 липня 1944 р. З 22.000 євреїв Володимира врятувалися тільки близько 80 чоловік, яких переховували місцеві жителі, або знаходилися у польських партизанів. Сьогодні з них ще живі менш 20 євреїв, що врятувались під час Холокосту - катастрофі європейського єврейства. Вони проживають здебільшого в Ізраїлі. В Ізраїлі опубліковані дві мої книги про Володимир-Волинськиий: 1) "Володимирський блокнот" - збірник про історію євреїв міста, спогади і щоденник періоду німецької окупації (видана в 1962 р.), 2) "Дитинство в полум'ї", - справжній щоденник єврея-в'язня від початку фашистської окупації до грудня 1943 р. (видана в 2000р.). Володимир-Волинськиий, що був єврейським містечком, стертий зі сторінок історії. У брошурі, виданій міською Радою напередодні святкування 1000-річчя Володимира-Волинського, не згадується і натяком про його єврейських громадян, їхніх батьків і батьків їхніх батьків, що жили в місті, будували його і були більшістю міського населеня. Єврейський цвинтар, що залишився цілим після німецької окупації, було зруйновано в роки радянської влади. Залишилися тільки могили в Пятиднях - місце, гідне для використання в якості історичного, як пам'ять про 25000 жителів міста і району, що були по-звірячому убиті, як урок на майбутнє наступним поколінням і як постійне нагадування про жахи фашизму, що знову піднімає сьогодні голову. Моше Маргаліт.