У 20-30-х роках ХХ ст.серед iсторичних дiячiв нашого народу чiльне мiсце займає непересiчна постать Арсена Рiчинського- лiкаря за фахом, громадського дiяча за покликанням, iдеолога українського православ’я за етноконфесiйними переконаннями

Арсен Рiчинський народився 12 червня 1892 р. в с.Тетилькiвцi Кременецького повiту Волинської губернiї (нинi Шумського району Тернопiльської областi), у сiм'ї дяка-псаломщика, а пiзнiше священика Василя Рiчинського. Спочатку Арсен навчався у Кременецькiй гiмназiї, а по її закiнченнi- у Житомирськiй духовнiй семiнарiї. Батько хотiв, щоби син пiшов по його стопах, але Арсен зробив iнший життєвий вибiр.
Восени 1911року Арсен Рiчинський вступив на медичний факультет Варшавського унiверситету, а з початком Першої свiтової вiйни перевiвся у Київський унiверситет Св.Володимира. Восени 1917 року вiн склав державнi екзамени i пiсля повернення з евакуацiї почав працювати лiкарем iзяславської повiтової лiкарнi. Це був час боротьби за встановлення української держави в ходi визвольних змагань 1918-1920 р.p., i молодий лiкар поринає в громадську дiяльнiсть як органiзатор культурно-освiтнiх заходiв не лише в повiтi, але й у всьому регiонi середньої та схiдної Волинi. Не вистачало вчителiв, якi б достатньо знали українську мову, лiтературу, iсторiю України. Для цього було вiдкрито курси українознавства в м.Острозi, де Арсен Рiчинський читав лекцiї i одночасно, як редактор-видавець, популяризував часопис "iзяславськi пороги". Громадсько-просвiтницька дiяльнiсть Арсена Рiчинського була призупинена крахом УНР та польською окупацiєю Волинi. Цивiльне керiвництво Волинської землi та Подiльського фронту (був такий польський орган управлiння “одзисканими” землями у 1920 р.) не могло не звернути уваги на вiльнодумного лiкаря. Його призначили молодшим лiкарем повiтової лiкарнi у Зяславi, а за кiлька мiсяцiв перевели дiльничним лiкарем у с.Тростянець пiд Луцьком. Тут, у Тростянцi, вiн познайомився з дочкою сiльського священика Павла Прокоповича Нiною й узяв з нею шлюб. Фактично Арсен Рiчинський був позбавлений можливостi вести широку громадську роботу. Це було свого роду своєрiдне заслання, з якого вiн вирвався через два роки, домiгшись посади лiкаря у Володимирському повiтi, а згодом- у мiстi Володимирi-Волинському. Саме у цьому старовинному мiстечку найенергiйнiше розгорнув вiн цiлеспрямовану дiяльнiсть у боротьбi за Українську автокефальну православну церкву.
Це було нелегкою справою. Проросiйське духовенство пiд керiвництвом протоiєрея Боришкевича виявляло шалений спротив. Арсен Рiчинський увiйшов до складу церковного комiтету, з другої половини 1924 року почав видавати часопис “На вартi”, що виступав за проведення Богослужiнь на Волинi українською мовою. З'явились першi позитивнi результати. Стали служити українською у Володимир-Волинському соборi, а в червнi 1927 року у Луцьку вiдбувся з'їзд православних мирян- українцiв у справах церкви, на який зiбралися представники релiгiйних громад Волинi, Холмщини, Полiсся, а головним його гаслом був нацiональний розвиток православної церкви на територiї Польщi. На цьому форумi А.Рiчинський виступив з основною доповiддю “Сучасний стан церковного релiгiйного життя українського православного населення в Польщi, увiйшов до складу церковного комiтету, обраного з'їздом. Проросiйське духовенство вимагало адмiнiстративного виселення А.Рiчинського з Володимир-Волинського, щоби у такий спосiб спинити країнський церковний рух. Не домiгшись цього, постановою Священного Синоду Православної Церкви у Польщi вiд 15 квiтня 1929 року його було вiдлучено вiд церкви з оголошенням анафеми (21 квiтня) у храмi Володимир-Волинська. Арсен Рiчинський змушений був звернутися до слiдчих та суду. Призначенна для розлiдування комiсiя його повнiстю виправдала, не виявивши жодних порушень церковних канонiв в його дiяльностi. З 1929 по 1933 р.р. Арсен Рiчинський працює над своєю книгою “Проблеми української релiгiйної свiдомостi”, яка побачила свiт 1933р. i була випущена за кошти автора за допомогою Українського кооперативного банку в Брестi. До нинiшнього дня актуально звучить узагальнююча думка Арсена Рiчинського, висловлена ним у цiй працi. “Чим бiльше людина iнтелектуально обдарована i розвинена, тим яскравiше i з бiльшою силою виступають особливостi її нацiональної вдачi. Тому генiй завжди з психологiчного боку е глибоко нацiональним, i тiльки люди розумом убогi, особливо недоумки та iдiоти позбавленi нацiональних прикмет”.
Не випадково його тричi арештовував польський уряд. З них два арешти вiдбував в каторжнiй тюрмi Березi Картузькiй. Востаннє додому повернувся 16 вересня 1939 року, а вже 20 жовтня був заарештований органами НКВС.
В чому на цей раз звинувачувався Арсен Рiчинський? Серед найбiльш “вагомих злочинiв”, читаємо в “Постановi про долучення речових доказiв” вiд 26 серпня 1940 року, було те, що вiн “являючись керiвником та iдеологом українського автокефального руху на Волинi, в 1932-1933 роках написав i поширив у Польщi, Нiмеччинi, Канадi та iнших країнах книгу "Проблеми української релiгiйної свiдомостi”.
Позаяк Арсен Рiчинський не належав до жодної полiтичної партiї, слiдство затягнулось. Володимир-Волинська тюрма була переповнена, тому Рiчинського разом з iншими полiтичними в’язнями вивезли у тюрму селища Сухобезводне Горьковської областi. З причин, досi нез'ясованих, Рiчинський був засуджений лише 5 травня 1942 року особливою нарадою при НКВС СРСР за ст.54-13 КК УРСР на 10 рокiв виправних робiт у таборах, де працював лiкарем. Був звiльнений у 1949 роцi, але додому на Волинь повернутись йому не дозволили. Працював на спецпоселеннi у Казахстанi лiкарем-судмедекспертом.
Крiм лiкарської робота Рiчинський займався на засланнi науковою працею в галузi акушерства. Його статтi друкувались у журналi “Здоровье Казахстана”- у 1952-1953 р.р. Але здоров'я самого лiкаря-подвижника було пiдiрване перебуванням у в'язницях i таборах. 13 квiтня 1956р. пiд час надання допомоги породiллi у Арсена Рiчинського стався крововилив, i вiн помер. Поховали його на кладовищi станцiї Джусали Кзил-Ординської областi.
...i увесь цей час про нього не згадували у рiдному краї. Чого там грiха таїти, в часи комунiстичного тоталiтаризму пропагандистська машина робила все для того, щоб якомога бiльше знали про творцiв бiльшовизму в далеких середньоазiатських аулах i забували iсторiю рiдного краю, тих, хто своєю подвижницькою працею творив iї. Та настав час українського нацiонального вiдродження i до людей, якi прагнуть пiзнати правду про минуле, починають повертатися дiла тих, хто був поганьблений зумисним замовчуванням. Приречений системою на забуття, Арсен Рiчинський- лiкар, лiтератор, активний дiяч “Просвiти”, iдеолог українiзацiї православ'я на Волинi- повертається на Україну своїми пiснями, науковими працями, лiтературними творами.

2000 © ПРОЛ (PROL)