Вперше Володимир-Волинський згадується в лiтописах пiд 988 роком, коли київський князь Володимир вiддає мiсто в удiльне володiння своєму сину Всеволодовi. Вiдтодi Володимир стає столицею Волинського, а з 1199 року Галицько-Волинського князiвства- державним, адмiнiстративним, торгoвельним i культурним центром не тiльки Волинi, але i сусiднiх князiвств та земель. За угорськими хронiками, так званими "Нотарiями короля Бели", мiсто iснувало вже в 884 роцi пiд назвою Ладомир. Мiсто Володимир розташоване в трикутнику мiж рiчкою Луга (стара назва "Луг") та її притоками. Центральна частина укрiплень- це городище "Волинського типу". Дитинець займав площу 1,5 гектари i мав два виходи- з пiвнiчної сторони великий, i менший, з пiвденної; був оточений валом, по верху якого розмiщенi дерев'янi стики з галереями та баштами. Навколо дитинця викопаний рiв, по якому був пропущений один iз рукавiв рiчки Смоча. Окольне мiсто також являло собою лiнiю валiв та ровiв, що оточували дитинець, ансамбль Успенского собору та кiлька монастирiв з житловими забудовами. Воно мало майже правильну пiвкруглу форму, чому сприяло радiально-кiльцеве планування вулиць. В мiстi було троє ворiт- Київськi, П'ятницькi та Гридшинi.
У 992 роцi у Володимирi заснована єпископська кафедра. Першим єпископом Володимирської кафедри став Стефан I. При кафедрi була заснована школa, де вчили грамоти, писання й переписування церковних книжок та документiв не тiльки на слав'янськiй, але й на грецькiй та латинськiй мовах. Наприкiнцi XIII - початку XIV столiття у Володимирi-Волинському писався Галицько-Волинський лiтопис (Волинська частина). В 1097 роцi у Володимир заради перевiрки шкiл та вчителiв приїжджав лiтописець Нестор.
Володимир вiдiгравав велику роль в торгiвлi мiж пiвднем i пiвнiччю, використовуючи водяний шлях рiчкою Буг через Дрогочин до Балтiйського моря i рiчкою Прип`ять до Києва. Ймовiрно, що вже в другiй половiнi XIII столiття Володимир користувався мiським прaвом, яке боронило як купцiв, так i ремiсникiв вiд мiсцевих феодалiв.
Володимирський престол часто переходив з рук в руки, тут довго не могла сформуватись окрема князiвська династiя. Засновником її став внук Володимира Мономаха Iзяслав Мстиславович. Його нащадки князювали на Волинi майже два сторiччя. У 1199 роцi володимирський князь Роман Мстиславович об'єднав галицькi i волинськi землi в одну велику державу. Бурхливi часи лиха доля принесла дiтям великого князя Романа по його смертi, якi змушенi були поневiрятись по чужих краях iз своєю матiр'ю, а у дорослому вiцi всi сили вiддали боротьбi з боярством, татарами.Частi мiжусобнi вiйни, напади ятвячiв та литовцiв, а вiд 1240 року руйнiвнi напади татар, завдавали величезної шкоди мiсту. Особливо трагiчно закiнчилися напади татар на Володимир у 1241 i 1261 роках, коли не тiльки замок, але й цiле мiсто було стерте з лиця землi. Данило Галицький, князь Василько, а пiзнiше його син Володимир Василькович, боронили та вiдбудовували Володимир. Пiсля Володимира Васильовича на володимирському столi княжичi: вiд 1292р. Юрiй I, Андрiй I, Лев II i Болеслав, Юрiй II (у 1340р.) На цьому лiнiя Романовичiв обривається. На печатках грамот Юрiя II постатi останнiх володимирських князiв на тронi одягненi в мантiї iз короною на головi (що свiдчить про королiвський титул), а також з мечем на конi. Пiсля трагiчної смертi Юрiя II (вiн був отруєний), польський король Казимир захопив Володимир i почав тут будувати великий мурований замок, однак невдовзi змушений був вiдступити, залишаючи замок князю Любарту Гедiмiновичу недобудованим. З невiдомих причин Любарт нищить кам'яний замок, вiн же переносить столицю Волинського князiвства до Луцька. Як видно з документiв, мiсто Володимир в 13-14 ст. веде велику торгiвлю з Польщею, Чехiєю та Тевтонським орденом, але вiдсунення кордонiв i перенесення столицi князiвства спричиняє майже цiлковите припинення торгiвлi. Володимир, безустанно плюндрований татарськими загонами, стає поступово мiстом-руїною.
В 16 столiттi було двi ревiзiї замку. Iз актiв ревiзiї 1545 року вiдомо, що Володимирський замок знищений пожежею. Король Казимир разом з дружиною вiдвiдав Володимир i велiв вiдбудувати замок, тодi ж вiн вiддав Володимирське староство князю Олександру Сангушковичу. З ревiзiї 1552 року дiзнаємося, що замок побудовано з дубового дерева стараннями городничого Солтана, i що вiн має п'ять веж. B'їздна чотирикутка, iншi круги, королiвський палац, побудований з соснового дерева i покритий гонтою, є церква Iокима i Анни та дванадцять домiв. I ледве мiсто починає пiднiматися пiсля татарських нападiв 15ст., як знову було пограбоване та спалене в 1657р., пiд час шведської вiйни.
З iлюстрацiї 1765 року вiдомо: замок, що стоїть посеред болiт, обнесений валами, i мiст через болото дерев'яний пошкоджений. Ворота дерев'янi, в два яруси. На першому - в'язниця для простих людей, на другому- для шляхтичiв. У мiстi дiють цехи: кушнiрський, пекарський, рiзницький, ковальський, шевцiв та кравцiв, налiчується сорок будинкiв. Iз iлюстрацiї 1789 року- населення- 202 чол., дерев'яний замок розiбрано, мiщани скаржаться на вiдсутнiсть ратушi. Народ настiльки обiднiв, що вже не в змозi платити податки. Для пiдняття благоустрою мiста король Казимир II Ягемонович в кiнцi 15 ст. дарує Володимиру магдебурське право, яке в 1509 роцi королем Сiгiзмундом I було пiдтверджено. В 1570 роцi король Сiгiзмунд Август знову пiдтвердив це право, установив цехи, забезпечив свободу промислiв i торгiвлi, заснував два рази в недiлю базари i три двотижневi ярмарки в рiк, а також дав право мати свою мiську печатку з зображенням св.Георгiя Змiєборця на конi. В 1774 роцi король Станiслав-Август пiдтвердив мiсту магдебурське право i збiльшив число ярмарок. В найтяжчi часи, в 1593 i 1652 роках вiдбувалися у Володимирi так званi саймишi Волинського воєводства, урядував мiський суд Київського воєводства, саймишi Київського воєводства. Саймишi проходили в Успенському соборi, побудованому ще за часiв Мстислава Iзясловича (1154-1162р.р.), або в домiнiканському костелi. В 1588 роцi князь Костянтин Острожський реформує давню школу при православнiй кафедрi, призначаючи двох вчителiв з слов'янської та грецької. На початку 17 ст. школа переходить пiд патронат єпископа Iпатiя Потiя. Його наступник реєструє її на зразок єзуїтських колегiй, пiзнiше ця школа переходить до Василiан. Привiлеєм вiд 1786 року дозволено Володимирським Василiанам вiдкрити у мiстi свою аптеку, взагалi, першу на Волинi. У вiсiмнадцятому столiттi школа у Володимирi називається колегiумом i має шiсть класiв. У 1795 р. мiсто Володимир приєднано до Росiї, як повiтове мiсто новоутвореної Волинської губернiї i перейменовано у Володимир-Волинський. А школа (колегiум) переходить пiд управлiння Волинської учбової округи i як усi школи пiдлягає Фадею Чацькому, як п'ятикласна повiтова школа. Пiсля першого польського повстання 1831 року школа була закрита i лише в 1869р. у Володимирi-Волинському знову було вiдкрито двокласну росiйську повiтову школу. В цей же рiк було вiдновлено Волинську єпархiю i призначено православного єпископа. В 1887 роцi в пам'ять 900-рiччя Хрещення Русi у Володимирi при св.Василiвськiй церквi було засноване Православне Свято-Володимирське Братство, одним iз основних завдань якого було збереження древнiх церковних пам'ятникiв, в т.ч. збереження Мстиславового храму вiд дальшого руйнування. В число завдань входило обладнання сховища древнiх лiтературних та iнших пам'яток i бiблiотеки з книг релiгiйно-мирського змiсту. У 1892 роцi у Володимир-Волинському налiчується 8836 жителiв; 1199 будинкiв ( з них 133 кам'янi); тютюнова фабрика та трубочний завод, на яких працювало 33 робiтники. Вулицi не брукованi, лише подекуди прокладенi дерев'янi тротуари у двi-три дошки. Чотири рази в рiк бувають ярмарки.
Трохи оживила мiсто побудована у 1908 роцi залiзниця, яка сполучила Володимир з Ковелем, а тим самим з Варшавою та Києвом. Мiсто славилось своїм гончарним промислом, при мiському магiстратi до 70-х рокiв 19 столiття iснувала цехова управа гончарiв.
На початку першої свiтової вiйни майже все населення мiста було евакуйоване на схiд. Залишилися лише пiдроздiли Бородинського полку. У 1915 р. Володимир-Волинський зайняли австрiйськi вiйська. Пiд час окупацiї мiстом командував вiйськовий посадник - українець Гнат Мартинець. У цей час при сприяннi Українських Сiчових Стрiльцiв, що перебували тут, створилися школи. У Володимирi українська школа нараховувала понад 300 дiтей.

В 1780 роцi у Володимирi-Волинському була побудована каплиця св.Iосафата Кунцевича на кошти унiатського єпископа Порфирiя Скарбки Важинського. Каплиця побудована на мiсцi, де стояв будинок батькiв Iосафата Кунцевича. У 1800 роцi каплицю передано православнiй церквi i освячено iменем св.Миколая. В 1910р. церква виконувала функцiї цвинтарної каплицi, з 1914 до 1939 рокiв використовувалась, як парафiяльна. В архiтектурному планi - це типова одноповна безкупольна двокамерна церква, типова для архiтектури України та Польщi 17-18 столiть.

Костел Iоакiма та Анни (монастир капуцинiв).

Перший костел Iоакiма та Анни побудований у 1554 роцi з дерева на пожертвування княгинi Анни Збаражської в 1751р. костел передано ордену капуцинiв. Кам'яний костел був побудований в 1752 роцi на мiсцi згорiлого дерев'яного. Кiлька разiв вiн горiв i знову вiдбудовувався. Так, наприклад, в 1853 роцi знову перебудовуються куполи веж костелу, сама будiвля була покрита бляхою i пофарбована. Костел Iоакiма i Анни побудований в стилi провiнцiйного пiзнього барокко ( Вiленське барокко). Це тринефна базилiкальна двовежова споруда з двоярусним центральним i одноярусними бiчними нефами. У 14 столiттi на хорах були розмiщенi невеликий дев'ятиголосний орган, нинi втрачений. За легендою, в 1794р. у монастирi капуцинiв були захованi державнi коштовностi Речi Посполитої.

Христорiздвяний собор ( колишнiй костел єзуїтiв Серце Iсуса)

Костел побудований в межах старого (окольного) мiста. Його схiдний тильний фасад виходить до заболоченої мiсцевостi. В 1718 р. Ядвига з Санчкiв Загоровська фундує мiсiю єзуїтiв у мiстi, в якiй було двоє ченцiв. У 1755 р. слонiмський староста Гнат Садовський з дружиною фундує мiсiйний єзуїтський костел, будiвництво тривало 15 рокiв. У 1762 р. мiсiя отримала статус монастиря. В 1770 р. костел освячено пiд назвою "Серце Iсуса". В 1773р. буллою папи Климента IХ орден єзуїтiв був скасований, а всi заклади ордену на територiї Польщi i Росiї закритi. В 1782р. Комiсiя Народної освiти передала право на костел ордену Василiан, а в 1840 р. внаслiдок переведення ордена у православ'я, монастир став православним (чоловiчим). З 1891року храм був резиденцiєю православних єпископiв. В 1921 роцi монастир i церкву передають римо-католицькiй єпархiї. Пiд час вiйни (1941-1945 р.р.) костел було пошкоджено вибухом бомби, а пiсля вiйни взято пiд охорону, як пам'ятник архiтектури. З 1983 р. почато ремонтно-реставрацiйнi роботи, побудовано в стилi пiзнього барокко. Костел однонефний, фасад має хвилясту форму, центральна пладина його вигнута, вежi виступають, архiтектор Мiхас Радземiнський.

Собор Успiння Пресвятої Богоматерi.

Побудований князем Мстиславом Iзясловичем в 1150-1160 роках. У цьому ж соборi вiн був i похований, про що свiдчить Iпатiвський лiтопис. При взяттi Володимира татаро-монголами в 1240 р. церква була "исполнена трупьями", але як видно сильно не постраждала. Храм служив усипальницею Волинських князiв та єпископiв. Тут похованi Василько Романович, його дружина Олена, його син Володимир Василькович. Успенський собор грав роль головного храму Волинi i в XIV i в XV столiттi. В 1491р. його було пошкоджено та пограбовано пiд час нападу татар, та вже в 1494 роцi вiдновлено. Тодi ж був побудований i єпископський замочок. Серйознi пошкодження собору принесла боротьба двох претендентiв на Володимирську кафедру в 60-х роках XVI столiття, коли один з них штурмував епископський замочок з допомогою гармат. З 1596р. Успенський собор перейшов до унiатiв. В 1683 роцi вiн сильно постраждав пiд час пожежi. В 1753 р. пiд час реставрацiї до собору прибудований новий захiдний фасад в стилi пiзнього ренесансу. В 1782р. за розпорядженням єпископа Симеона Младського були прорубанi потаємнi сходи до епископської кафедри у масивному стовпищi, внаслiдок цього частина склепiнь впала. В 1795 р. собор вже використовують, як складське примiщення. В 1805 р. були невдалi спроби вiдновлення храму, а в 1829 р. купол i стеля впали, i лише в 1885 р. почалася реальна дiяльнiсть по вiдновленню древнього храму. Була створена спецiальна комiсiя, руїни очистили вiд смiття i в 1896 роцi затверджено реставрацiйний проект Г.I.Котова. Для виконання проекту дозволено усунути пiзнiшi забудови храму i розпочати реставрацiйнi роботи. 17 вересня 1900 року собор освячено. Вiдбудованi єпископськi палати, дзвiниця. Побудований дерев'яний будинок для священника на подвiр'ї собору. Храм трьохповерховий, шестистовпного типу. Загальна довжина 34 м, ширина 20,6 м, висота близько 18,5м. Стiни мають товщину близько 1,5метра. Стiни храму складенi з цегли (4,5х22х35,2см), так званi "плiнфи". Деякi мають на поверхнi хвилястi полоси "розчеси". Розчин вапняний, рожевий. Пiдлога встелена керамiчною плиткою прямокутної трикутної та ромбовидної форми, жовтого, зеленого, темно-коричневого i темно-синього кольорiв. При дослiдженнi було виявлено залишки фрескового розпису.

Зимнiвський Святогiрський Успенський монастир.

В стародавнi часи, як свiдчать перекази, а саме, в 1001 роцi збудував князь Володимир на святiй горi дерев'яну церкву в честь Успення Пресвятої Богородицi. А поруч, на узбiччю гори- другу, Святої Живоначальної Трiйцi, i оточив князь церкви стiнами та болистами. Вперше Святогiрський монастир згадується в XI ст. в рукописному житiї преподобного Феодосiя Печерського, де розповiдається, що один iз перших iгуменiв Києво-Печерського монастиря, преподобний Варлаам, в 1073 р., повертаючись з Константинополя, через хворобу та втому, не змiг дiйти до Києва i тому зупинився в Зимнiвському монастирi, де i помер. Його мощi деякий час зберiгалися в монастирi, а пiзнiше по зпповiту Варлаама перенесенi в Київ, в печери Києво-Печерської Лаври. В 1495р. князь Федiр Михайлович Чарторийський будує велику муровану церкву Успiння Пресвятої Богородицi i мурований замок з вежами (чотири кутовi i одну в'їздну). Його син, князь Олександр Чарторийський, перебудовує в'їздну вежу в дзвiнницю i дарує монастирю iменний дзвiн вагою сорок п'ять пудiв з збраженням Богоматерi та Воскресiння Христова. Одну з стiн творить Успенська церква та терем князя Володимира (нинi церква св. кн. Iулiанiї Ольшанської). В стiну ж вбудованi два криси двоповерхового будинку, збудованого на мiсцi круглої, кутової вежi. Бiля пiднiжжя гори знаходиться Троїцька церква-ротонда (базилiка з однiєю апсидою) датована XV столiттям. Поруч неї вхiд в печери, що мають вигляд довгого з бiчними вiдходами коридору, викладеного цеглою. Зараз всi бiчнi ходи завалено i дiйти можна лише до маленької пiдземної церкви преподобного Варлаама. В монастирi зберiгається Чудотворна iкона Зимнiвської Божої Матерi. За переказами, вона була принесена в 988 роцi з Константинополя в Київ княгинею Анною, як благословiння Царгородського патрiарха Миколая II Хризоверга на шлюб з київським великим князем Володимиром Святославовичем, а пiзнiше подарована князем Володимиром Зимнiвському монастирю.

Зимнiвське городище.

Недалеко вiд монастиря посеред заболоченої заплави р.Луга є невелике плато. Внаслiдок тривалих розкопок якого, виявлено рiзноманiтнiсть i поступовий хронологiчний розвиток на цiй територiї культур вiд раннього неолiту аж до кiнця VII столiття н.е. Це найбiльш раннiй укрiплений пункт на слав'янських землях в ранньому середньовiччi. Городище було укрiплене частоколом та стiною. На початку третьої чвертi першого тисячолiття воно було значним виробничим та полiтико-адмiнiстративним центром Дулiбського союзу. Зимнiвське городище згорiло раптово, можливо внаслiдок нападу варварiв, про що говорять знахiдки характерних для варварiв трилопатевих стрiл. На городищi виявлено багато фрагментiв керамiки, металевi та кiстянi вироби, зброя, срiбнi та бронзовi прикраси. На схiд вiд Зимнiвського монастиря, на лiвому березi р.Луги є кам'яний хрест, поставлений Данилом Галицьким на могилi свого дружинника Клима Христинича в 1213 роцi. Про це згадується в Галицько-Волинському литописi. Чотирикутний хрест "витесаний" з сiрого каменя, два метри заввишки, посерединi має заглиблення на образ або напис.

Церква св.Василiя (ротонда) 15ст.

За мiсцевими переказами князь Володимир, повертаючись з походу проти бiлих хорватiв в 992 р., зупинився в м.Володимир-Волинському, i тут в подяку Богу за вдалий похiд, наказав кожному iз своєї дружини принести по однiй цеглинi i таким чином за один день спорудив храм, який в честь його християнського iменi був освячений в iм'я святого Василiя. Коли i ким побудована нинiшня церква, невiдомо. На шифернiй дошцi, вмонтованiй в стiну з пiвнiчної сторони уцiлiв слов'янський напис, настiльки незрозумiлий, що з нього можна розiбрати тiльки три слова " Помози Боже... княж" i число "670г", що вiдповiдає 1194року. Ця дошка була втрачена в 1914 роцi, пiд час першої свiтової вiйни. Вперше в iсторичних документах про неї згадується в 1-й чвертi XVI столiття. В 1523р. польський король Сигизмунд 1 видав Cангушко-Ковельську грамоту на право попечительства. З грамоти видно, що св.Василiвська церква занепала i потребує ремонту. Вiдомо, що священник св.Василiвської церкви Мартин за вiрнiсть православ'ю i небажання прийняти унiю був Iпатiєм Потiєм публiчно вiдлучений вiд церкви, а тодiшнi попечителi Загорiвськi навiть подали в суд на Iпатiя Потiя за побиття священника. Справа розглядалася два роки. Потiй був виправданий Люблiнським трибуналом (декрет вiд 30.05.1603р.) В 1844 роцi казною були видiленi грошi на вiдновлення церкви. Тодi ж з захiдної сторони була прибудована невелика кам'яна дзвiнниця, а церква i погост обнесенi кам'яною стiною. З давнього майна церкви зберiгся образ Св.Богоматерi, що був перенесений з (мiсцевої) Введенської церкви, яка знаходилась поруч i згорiла в 1859р. Василiанський монах Iгнатiй Кульчицький в своїй книзi "Specimen Ecclesiae Ruthenicis" (виданa в Римi у 1734р.) пише, що образ цей привезено з Грецiї, але коли та ким, невiдомо. Церква в планi восьмипелюсткова, бiльшi конхи ( заокругленi виступи) чергуються з меншими, складається враження, що стiни хвилястi. До реконструкцiї та прибудови тамбура церква мала шоломоподiбну покрiвлю. Невеличку за розмiрами будiвлю прикрашають два портали, один з яких оздоблений бiлокам'яною рiзьбою. Археологiчнi знахiдки бiля церкви - цегла, фрагменти рожевого цементу, шматки каменя з орнаментом, вказують на те, що на мiсцi Василiвської церкви iснувала бiльш рання споруда, деякi її частки ймовiрно були використанi при побудовi iснуючої церкви. Пiдтверджують дану версiю археологiчнi вiдкриття. Поруч св.Василiвської церкви в 1955 роцi в скверику, за кiлька крокiв вiд ротонди, професором М.Каргером були викопанi руїни невiдомого храму.

2000 © ПРОЛ (PROL)