|
|
Бiльше, нiж 1000 рокiв вiддiляє нас вiд того часу, коли київський князь Володимир Святославович, прозваний за свої дiла “Великим”, здiйснив похiд на Захiд. Тут, на землях волинян i бужан, на правому березi рiчки Луги благоустроїв язичне мiсто пiд назвою Лодомир i у 988 роцi нарiк його своїм iменем- Володимир.
Заснувавши мiсто свого iменi, вiн всiляко переймався його розбудовою i розквiтом. Вiд нападу ворогiв мiсто було оточене фортечними валами. Дбаючи про розвиток науки i культури, князь вiдкрив у Володимирi школу, будував храми i монастирi, в яких переписувалися книги та складалися лiтописи.
Перша лiтописна згадка про мiсто Лодомир вiдноситься до 966, а Володимир до 988 року.
Зi слiв лiтописця Нестора “доблесный русский князь Олег покорил в 885 году славянские племена угличей и тиверцев” , тобто дулiбiв або волинян. Цi слав’янськi племена жили по верхiв’ях рiк Захiдного i Пiвденного Бугу, правих приток Прип’ятi, в пiдпорядкуваннi яких було мiсто Лодомир (Lodiomeria). У 906 роцi цi племена брали участь у грiзному походi Олега проти грекiв. Це означає, що волиняни ввiйшли до складу Русько-Київського князiвства ще на початку Х столiття.
Мiсто, в той час, було феодальним i фiнансово-адмiнiстративним центром, збiрним пунктом вiйськових сил, а також фортецею, яка втiлювала впевненiсть проти ворогуючих сусiдiв, столицею Волинського князiвства, пiзнiше 142 роки (1199-1341) столицею Волинсько-Галицької держави.
За лiтописними та археологiчними даними княжий перiод зафiксований значним економiчним розвитком, в тому числi будiвництвом. У мiстi було побудовано вiсiм кам’яних храмiв (Х-ХIII ст.), разом з дерев’яними- понад 20 храмiв i палацiв. У 1160 роцi було завершено будiвництво Успенського собору- Мстиславого храму, величної монументальної споруди, що, простоявши вiки, i нинi є окрасою мiста. У пiдземеллi цього храму, в князiвських усипальницях - аркосолiях похованi вiдомi видатнi дiячi свого часу: Роман Мстиславович, Василько Романович, Володимир Василькович, фундатор цього храму- Мстислав Iзяславович, i багато iнших. За валами городища, ймовiрно на погостi Успенського собору, покоїться прах княгинi Анни.
Вiдомо, що Володимир Василькович уславився як просвiтитель, фiлософ i лiтератор. Висока оцiнка його дiяльностi дана в Галицько-Волинському лiтописi 1286 року.
В Успенському соборi брав шлюб з московською княгинею Дмитрiй Михайлович Боброк - волинський герой Куликовської битви.
У 1199 роцi славетний володимирський князь Роман Мстиславович об’єднав волинсько-галицькi землi в могутню Волинсько-Галицьку державу. Цей великий державний дiяч i полководець України-Руси був на престолi у Володимирi i Києвi. Певний перiод керiвництво державою здiйснювалось вiд єдиного стольного града Володимира. Це були перiоди, коли печенiги своїми нападами на Київ знищували його.
Значних успiхiв князь Роман Мстиславович досяг у справi об’єднання пiвденно-захiдних земель Русi. У Києвськiй землi Волинсько-Галицький князь спочатку володiв окремими мiстами, а згодом заволодiв Київським престолом, хоча з певних мiркувань до Києва сам не перейшов, а залишився у своїй столицi - Володимирi. Вiн став володарем могутньої держави, яка простяглася вiд Карпат до Днiстра, вiд Берестейщини до Чорного моря, бо дбав також про забезпечення пiвнiчного кордону своєї держави i поширив її на територiю Литви.
Ще у далекому 992 роцi в мiстi було засновано єпископську кафедру на основi Християнського собору пiд назвою “Стара Катедра”, в якому правили i потiм спочили святi: Стефан i (згад. 992), Стефан ii (1090-1094), Амфiлохiй (1105-1122).
Володимирська єпархiя була однiєю iз найбагатших i обширних. Єпископат дiяв у Володимирi з 992 по 1404 роки. З 1404-єпископат вiдомий пiд назвою Володимирсько-Берестейський.
Iз стародавнiх пам’яток волинського письменства княжої доби, якi були писанi у Володимирi, вiдомий “Волинський лiтопис”, писаний при дворi й людиною близькою до двору володимирських князiв - Володимира Васильковича i Мстислава Даниловича.
Лiтописець Нестор зафiксував свiй приїзд у мiсто в 1097 роцi “для iнспекцiї училищ та постанов учителям“.
Хрещення в одноiменному мiстi проводилось з участю i благословiнням Володимира Святителя на берегах рiчки Луги, в районi “Старої Катедри“ i зимової резиденцiї Великого князя Володимира (поселення Зимне, на пiвдень вiд мiста у 5 км.)
Одним iз перших пам’ятникiв княжої доби, збудованого у 992 роцi в честь перемоги Київського князя над бiлими хорватами i в честь свого патрона- святого Василя Великого, був храм святого Василя. Вiн збудований дружинниками Володимира Святославовича за один день. Цей храм знищила татаро-монгольська навала на початку 1241 року. Неподалiк вiд цього пам’ятника в кiнцi XIII, початок XIV ст. побудовано унiкальний пам’ятник архiтектури, який не має прямої аналогiї у свiтi- Свято Василiвський храм- ротонда. Цей шедевр свiтової архiтектури пов’язаний з генiєм володимирського зодчества Олексою, який жив у Хiii ст., i єдиний з-помiж майстрiв згадується в Галицько-Волинському лiтописi. Поблизу цього пам’ятника дотепер збереглись землянi вали городища Х-Хiii ст., на територiї якого чудом зберiгся кам’яний палац кн. Романа i княгинi Анни, в якому пройшло дитинство братiв Данила i Василька.
Протягом своєї бiльш нiж тисячолiтньої iсторiї мiсто не раз руйнувалося ворогами, вимирало вiд епiдемiй та дотла вигоряло вiд численних пожеж. Але кожного разу знаходило воно сили пiднестися з руїн, загоїти рани i жити далi, сподiваючись на кращу долю.
Вiд свого заснування i аж до XIV ст. древнiй Володимир був знаний не тiльки в Київськiй Русi, але й далеко за її межами. Вiн не лише справно захищав захiднi рубежi Русi, а й успiшно торгував, ремiсничив i творив пам’ятки архiтектури й мистецтва.
Мiжусобицi, що час вiд часу спалахували мiж нащадками Володимира Великого, сповiльнювали розвиток мiста. Починаючи вiд Мономахового онука iзяслава Володимир постiйно належить роду iзяславичiв. Син iзяслава Мстислав, котрий володiв майже половиною Русi, у 1160 роцi збудував у мiстi Успенський собор, значну кiлькiсть адмiнiстративних будiвель i палацiв.
Не втратило своєї ролi мiсто i пiсля об’єднання Волинської й Галицької земель в єдине князiвство. У цей перiод Володимир ще бiльше зрiс i розвинувся. Угорський король Андрiй, вiдвiдавши мiсто, був захоплений його красою i величчю.
Володимиру в 1325 роцi було надано Магдебурзьке право. Пiсля 1341 року, коли столиця пiд брязкiт мечiв перейшла до схiдного мiста Луцька, Володимир став затишним повiтовим мiстечком.
У складi Литви воно перебувало до Люблiнської унiї 1569 року, коли Польща i Литва об’єдналися в одну державу. Пiсля Люблiнської унiї мiсто загарбала шляхетська Польща. Володимир стає мiсцем перебуванням унiатських митрополитiв. Тут з’явився вищий навчальний заклад - колегiум, у якому в серединi XVIII ст. навчалося бiльше 400 учнiв, а також здобували освiту Феофан Прокопович та Стубелевич. У мiстi дiяла друкарня.
У XVIII ст. мiсто зазнає впливу рiзних релiгiйних течiй. Тут збудованi: єзуїтський монастир з костелом, домiнiканський монастир з каплицею, монастир капуцинiв, римокатолицький з костелом i дзвiницею. Згаданi будiвлi, залишки капуцинських мурiв, старовинне Лодомирське кладовище збереженi дотепер.
З 1468 по 1491 роки мiсто постiйно пiддавалось руйнуванню за розробленим загарбницьким планом польської та литовської феодальної верхiвки. Володимир спустошувався заволзькими татарами. Мiсто у цей жахливий перiод втратило свою могутнiсть i усi добротнi й старовиннi будiвлi. У 1500 роцi було спалено синами Кримського хана Менглi-Гiрея.
У жовтнi 1648 року мiсто було визволене вiд шляхетського гнiту вiйськом Богдана Хмельницького, в яке влилося багато мiсцевих жителiв.
У 1795 роцi, пiсля третього подiлу Речi Посполитої, Волинь потрапила пiд владу Росiї. За наказом Катерини ii мiсто було перейменовано на Володимир-Волинський.
З 1921 по 1939 роки Волинь була у пiдпорядкуваннi Польщi. У цей перiод мiсто носило назву “Владзiмеж”.
Безкiнечнi вiйни у перiод княжої доби, першої i другої свiтових воєн, знищили не тiльки унiкальнi пам’ятники старовини, а i його населення.
Статистичнi данi говорять, що мiсто у 1864 роцi нараховувало 5922 чол., Луцьк- 4970, Ковель- 3286. Через 50 рокiв населення Володимира-Волинського досягло 18 тис. чоловiк.
Пiсля Першої Свiтової вiйни у 1921 роцi Володимир-Волинський мав 11623 чол., а за наступне десятилiття населення досягло тiєї кiлькостi, яку воно мало в часи лiтописної слави- 20 тис. чол. До Великої Вiтчизняної вiйни
мiсто нараховувало 25 тис.чол., а пiсля- всього 7 тис.чол.
Вiд 1939 року i по сьогоднiшнiй час Володимир-Волинський є адмiнiстративним центром однойменного району, а з 1975 року- мiстом обласного пiдпорядкування.
Нiколи не занепадала роль зручного географiчного pозташування мiста, i в рiзний час воно було як стратегiчним вiйськовим пунктом, так i значним торговельним центром.